Путінізація американської геополітики

Купа порад і закликів запобігати перед американською адміністрацією. Лестити, йти на поступки тощо; я розумію маневри, вразливість і все інше... Проте, не можу позбутися відчуття déjà vu: ми ж це вже проходили багато років з москалями та узурпатором Путіним особисто.

   Після своєї програмної промови у Мюнхені 2007 р. кремлівське хуйло взялося системно тиснути на Україну, врахувавши невдалі попередні проєкти. Тузлу чи розпалювання сепаратизму під час і після виборів 2004-2005. Підрив міжнародної репутації, виконування рук із газом, тиск щодо флоту у Криму, активне втручання у внутрішню політику, економічний тиск, інформаційна війна, розпалювання антиукраїнської істерії у власній країні та за кордоном, просування своїх аґентів впливу та підрив обороноздатності.

   Все помножене на системну давню ненависть і зневагу до нас у москалів. Тоді ми багато разів проходили всі етапи, йшли на поступки й отримували нові все більш кабальні та абсурдні умови, а тиск ставав усе сильнішим та агресивнішим. І не тільки з Москви.

   Усередині країни та за кордоном всі повчали, як треба задобрювати Путіна, "не провокувати", бути смиренним. Хоча провокував його сам факт існування України, яку він завжди хотів знищити, стерти, що минулі 3 роки робить у "кращих" нацистських та більшовицьких традиціях. У 2014 р. на нас тиснули, щоби ми фактично проковтнули окупацію Криму, а потім окупацію інших територій.

   Всі прекрасно знали про те, що це було військове вторгнення, але мов якісь дурні йшли у фарватері російської пропаганди про "зелених чоловічків". Розповідали про якихось "повстанців" та проблеми, значну частину яких вигадали кремлівські пропагандисти. Ні вторгнення у Сакартвело 2008, ні в Україну 2014, ні Сирія нічого не змінили!

   Спроби "не провокувати", поступки та ігнорування активної підривної роботи проти України не змінили нічого. Вимоги ставали всі більш абсурдними та не виконуваними. Московія на чолі з хуйлом просто хоче нас знищити, позбавити власної держави та знищити нашу ідентичність.

   Поступки лише збільшували апетит, а зрозумівши, що українське суспільство не дозволить проковтнути себе, москалі вирішили вдатися до повномасштабної війни. Жодна поступка за 30 років не врятувала нас від цього. Схоже, те саме ми починаємо проходити з Дональдом Трампом і компанією; всі хочуть, щоби поступалися і поводилися сумирно у відповідь на тиск, погрози та шантаж.

   Цього не проходили такою мірою наші сусіди у Європі, тож можливо їм це буде складніше зрозуміти та прийняти, що ми мусили приймати багато років. Я не вірю, чесно кажучи, що будь-які поступки приведуть до відновлення допомоги (дуже хочу помилятися). Проти нас уже зараз ведуть повноцінну смислову війну і роблять нас винними в тому, що на нас напала РФ.

   Це вже зараз завдало величезної шкоди, ба більше: процес системний. Блокування постачання зброї та обладнання, блокування передачі розвіданих, шантаж блокуванням супутникового інтернету тощо; ці рішення прийняли явно не через дрескод на відомій зустрічі. Сподіваюся, ми зробимо правильні висновки зі свого досвіду.

Автор – Олександр Солонько

Наступні тижні стануть вирішальними у війні в Україні

Апокаліптичні сценарії малюють на шпальтах впливової американської газети "The Washington Post". За минулі кілька днів це видання розійшлося не на жарт і приголомшило українців матеріялом про те, що наша Батьківщина... прогрáє війну. Як доказ, наведені "глибоко аналітичні" приклади втрат української армії, що нібито набагато вищі за офіційні 400 000 полеглих і поранених, причому у пропорції 1 до 8 (43 000 полеглих до 370 000 поранених).

Однак, навіщо газеті, яку нещодавно купив олігарх Джеф Безос, такі уточнення, коли достатньо назвати цифру і з усією відповідальністю заявити, що вона занижена, щоправда, не надавши фактажу на підтвердження такої заяви. Відверто кажучи, нагадує характер подачі інформації від кремлівських пропаґандистів, або від американських конспірологів. Наприклад, хабалки Марґо Сімонян, полковника Даґласа МакҐреґора або ж підполковника Деніела Девіса.

Ці наведені великі поціновувачі вигадок завше радо розповідають про те, що «втрати української армії катастрофічні» й «українців полягло вже майже 1 мільйон осіб». Зрозуміло, що подібними брехливими заявами користується ворожа пропаґанда і затягує у свій інформаційний простір цю епістолярщину як "авторитетну" думку. На жаль, але у США вже давно склався прошарок "горе-експертів", з якогось дивного збігу, думка яких в унісон звучить із кремлівськими "балакучими головами".

Видається, що у США наявні серйозні проблеми із контррозвідувальною діяльністю, якщо серед аґентів РФ по той бік Атлантичного океану так багато саме військовиків. Але, схоже, криза не лише у контррозвідувальній діяльності, а й у редакції "The Washington Post", якщо такий непрофесійний матеріял викладений у розділі "Думка: Редакційна колеґія". Невже вони справді вірять у те, що написали?

Крім усього іншого, у згаданій статті звучить дивне твердження про те, що "українські війська можуть бути оточені" у... Курській області народній республіці. Зауважимо, що це принципово неможливо і латентний натяк на необхідність зниження мобілізаційного віку до 18 років, за що у США висловлюються також досить сумнівні за рівнем афіліяції особистості. Наприклад, товаришка Вікторія Спаркс, – етнічна українка і за сумісництвом позірна українофобка.

Тому стаття від літературних рабів Джефа Безоса не виглядає неупередженою, розважливою та глибоко опрацьованим аналітичним матеріалом. Радше це спроба накидати на вентилятор журавлинних наративів, які використовуються роками конспірологічною спільнотою США, що вторить кремлівській пропаґанді. Фактично, відбувається створення відповідного сприйняття та розуміння, у всіх можливих спотворених сенсах, від того, що ж у дійсности відбувається в Україні.

За матеріялами "Злого Одесита"

На Заході не готові до розпаду РФ

Існує кілька поглядів на те, чим є перемога України. Один із них розкрив кандидат наук і за сумісництвом співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського Університету Артем Петрик. Як учасник підпільного руху опору в окупованому у 2022 р. Херсоні він із власного досвіду знає ціну української волі.

   Зі слів пана Петрика, зараз відбувається пошук виходу із тієї ситуації, яка склалася навколо війни РФ проти України. Адже не є секретом ті складнощі, з якими наші захисники стикаються на полі бою через надзвичайну перевагу у технічному плані та у живій силі окупаційно-терористичного континґенту. ЄС, США і НАТО синхронно обіцяють надавати допомогу Києву, але de facto грають на руку Кремля.

   «Ми бачимо, що, на жаль, немає такої єдности держав, які є великими гравцями на Заході. Існує різний погляд на те, чим є перемога України, що вкладається в це поняття. Я так розумію, що для багатьох сил, представників потужних політичних ґруп на Заході перемогою може вважатися навіть сам факт збереження Української Держави», – зауважив досвідчений підпільник і науковець.

   Головне питання, на думку вітчизняного історика-літуаніста, полягає у тому, що у держав Заходу відсутнє стратеґічна воля довести боротьбу України до перемоги на полі бою. Себто із повним звільненням окупованих територій. Для РФ це може загрожувати розпадом (це проблема нагальна й давно перезріла), але до цього на Заході не готові.

   «Україна ніколи не відмовиться від окупованих територій. Якщо вони будуть продовжувати перебувати під контролем Москви, їх будуть відвойовувати наступні покоління нашої нації. Так чи інакше, або військовим шляхом, або військово-дипломатичним ми їх повернемо. Я думаю, що режим, який зараз на Московії, він все одно не вічний. Так, РФ має імперську природу, незалежно від того, хто при владі. Але, знаючи російську історію, можемо сказати, що там також циклічно все і навіжений імперіаліст завойовник на троні може змінитися слабким правителем і тоді можуть початися внутрішні негаразди», – зазначив Артем Петрик.

   Варто згадати, що Московія двічі розпадалася: у 1917-1922 і 1989-1993 рр. Може настати такий момент, і він, скоріше за все, наступить, коли Українська Держава, наші найближчі друзі у реґіоні Міжмор'я, отримують можливість взяти сатисфакцію за ті тимчасові втрати, які ми можемо понести. Наше основне завдання, за словами Артема Петрика, – це збереження і de facto, і de jure самостійної української держави як такої, її суб’єктности, вибудовуючи надалі курс на обов'язкове відновлення суверенітету над усіма теренами історичної України (тобто не лише у кордонах 1991 р.).

За матеріялами "Радіо Свобода"

Сценарії атаки РФ на країни НАТО

Нині пріоритетом Північноатлантичного альянсу (на випадок майбутньої війни проти Московії) залишається захист Естонії, Латвії та Литви. Військові планувальники блоку передбачають різні сценарії. Зокрема, російські війська можуть захопити держави Балтії під час вторгнення, або ж вони можуть зайняти невеликі ділянки території, щоби перевірити й підірвати готовність NATO захищати невеликі держави від росії.

   У контексті окупації країн Балтії військові планувальники Альянсу також розглядали можливість нападу або окупації Московією так званого Сувальського коридору – географічної ділянки вздовж литовсько-польського кордону, що простягається приблизно на 100 кілометрів між Білоруссю і Кьоніґсберґом (тимчасовий Калінінград). У разі війни російські війська можуть зайняти цю ділянку суші, відрізавши Естонію, Латвію і Литву від решти частини NATO. Такий звичайний військовий крок може бути підкріплений гібридними заворушеннями серед російськомовної громади у країнах Балтії.

   Проте, швидше за все, стратеги Альянсу, помиляються, оскільки Московія не потребує багато часу і ресурсів, щоби зважитися на перевірку славнозвісної 5-ї статті. Слід розуміти, що російська атака на NATO – це не обов'язково марш суходолом на Берлін. Щоби занурити блок у глибоку кризу, РФ необхідно продемонструвати всьому світу неготовність NATO захищати своїх членів.

   Відсутність відповіді на окупацію кількох прикордонних міст умовної Естонії назавжди підірве репутацію всього блоку. Додайте до цього ядерний ультиматум, який виступить додатковою "мотивацією" для Альянсу не чинити опір. Велика проблема в тому, що члени NATO по різному сприймають загрозу РФ, тому блоку важко напрацювати спільний план на випадок агресії.

   Якщо країни Балтії тверезо готуються до вторгнення, та ж Німеччина останнім часом дедалі частіше наголошує на своєму небажанні бути втягнутою у війну в Україні навіть опосередковано. Прагматизм німців слід сприймати як наслідок поразки у Другій світовій війні, окупації союзниками та подальшій денацифікації кількох поколінь. Це загалом демонструє низьку готовність превентивно стримувати Московію, а також ставить під сумнів рішучість ключових членів у захисті 5-ї статті NATO.

За матеріялами "Foreign Policy"

Медійні ресурси як засоби масової пропаґанди

Доволі часто чуємо, що сучасна глобалізована доба несе людству різні небачені досі загрози. Нас лякають штучним інтелектом, який у разі своєї появи, без аргументовано зробить населення планети Земля своїми рабами. Нам втовкмачують, що сьогодні свобода не варта за те, щоб за неї боротися, бо безпека від тероризму важливіша за право особистості висловлювати свої думки, сповідувати власну релігію та відстоювати зі зброєю у руках Богом дані життя, гідність та волю.

   Якщо в стародавні часи людей контролювали через забобони та стереотипи, що передаються з покоління в покоління, то зараз основний інструмент управління працьовитими людьми — це ЗМІ (преса, ТБ, інформагентства, радіо), кінематограф, інтернет і соціальні мережі. Скажімо, кожен медія-ресурс, чи то шкільна стінгазета або телеканал "1+1", видає тільки ту інформацію й тільки під тим кутом, що диктують його власники. У глобальному світі ХХІ-го ст. ЗМІ, вірніше ЗМП (засоби масової пропаґанди) є інструментом боротьби за владу!

   Сучасні медіа покликані не виражати, а створювати громадську думку; продажні журналісти формують хибні враження, що у світі відбуваються саме ті, а не інші явища, і що світ саме такий, як про нього розповідають нам ЗМП. Від більшості політико-економічних новин правди чекати не варто. У них швидше, замовчать одні факти, але розкажуть про інші, а ще можуть накачати читачів емоціями й описати те, що відбувається так, аби ми це любили або ненавиділи.

   Один зі способів емоційного накачування — це використання ярликів, визначених слів, що виражають суб'єктивне ставлення до якогось об'єктивного явища. Ми живемо у світі вигаданих кимось ярликів, понять, назв, оцінювальних визначень. Як наводиться в класичному прикладі — лісоруб, художник і ботанік побачать в одному і тому ж лісі три різні ліси...

   Ми сприймаємо світ через фільтри переконань і вірувань, які беруться з інформації, яка завжди нас оточує. «Ти — те, що ти читаєш!», — говорить приказка. Деякі держави прагнуть обмежити різноманітність точок зору в публічному інформаційному полі, а громадяни таких країн повинні сприймати однакову інформацію, думати однаково й вірити в одне і теж саме.

   Типовий приклад цьому — суспільство сусідньої з нами РФ. Мешканці цієї країни з двоголовою куркою на багряному паспорті одна велика юрба рабів. Усі вони знаходяться у своїй божевільній реальності, не помічаючи, що за парканом їхнього ГУЛАГу зовсім інший світ, ніж з екранів ТБ.

   Влада РФ прагне сформувати у населення певний світогляд і систему цінностей — хворі точки, натискаючи на які воно буде керувати. Звісно, що у Європі та Україні є прокремлівські сили, які хочуть повторити аналогічний сценарій у власній державі, але поки що це не дуже їм вдається. А між іншим, людина у своїх рішеннях і діях виходить зі свого світогляду. То чому б не скористатись цією можливістю і не сформувати його під своє бачення?..

За матеріалами "Січовика"

Повітряний простір як фактор геополітики

Розширення власного життєвого простору протягом всієї історії було головною метою кожного народу. Але придатними для існування були тільки 2 типи геополітичного простору – суходіл, як територія безпосереднього мешкання, та море, як джерело ресурсів та шлях комунікацій. Протягом останніх 200 років збільшення кількості населення, обмеженість життєвого простору та бажання розширити придатні для використання ресурси спонукали людство до освоєння наступної природної стихії – повітря.

   Чому повітряні ресурси сьогодні займають чи не найважливіше місце у геополітичних планах великих держав? Освоєння повітря є одним з найбільш актуальних напрямків зовнішньої та внутрішньої політики багатьох держав, тому є необхідність детальніше розглянути ці процеси у світовому масштабі. Використовуючи теоретичну базу геополітики як науки, можна констатувати, що повітря є геополітичним простором; воно відповідає всім запропонованим критеріям: має територію з окресленими певним чином межами, є джерелом могутності та ресурсів держави, потребує контролю та захисту.

   Використання повітря як геополітичного простору зараз відбувається у двох протилежних за змістом напрямках. По-перше, це економічна експлуатація повітря для транспортування вантажу і пасажирів; а по-друге, цей простір має необмежені ресурси для швидкісного пересування, що разом з наявністю певних технічних засобів відкриває можливості для активних та ефективних військових захоплень. Останнім часом все чіткіше спостерігається загальносвітова тенденція переходу гегемонії від континентальних і морських держав до повітряних.

   Таким чином, повітря може бути як джерелом економічного прибутку через транспортування, так і являти собою військову загрозу окремим регіонам чи світові в цілому. Відтак виникає необхідність чіткого регулювання використання повітряного простору. Це знайшло відображення у низці міжнародних, регіональних і локальних документів – Паризька конвенція (1919), Варшавський договір (1929), створена у 1944 р. Міжнародна орґанізація цивільної авіації (IKAO) та інші.

   Україна як транзитна територія між Сходом та Заходом, за своїм геополітичним положенням має всі шанси для ефективного використання власного повітряного простору з економічною метою. Совєцька "спадщина" у вигляді технічної бази для створення літаків та іншої техніки за умов необхідного фінансування може стати основою для активної експлуатації повітряної стихії як джерела матеріального прибутку. Дотримання регіональних та міжнародних договорів забезпечує участь України у процесах світового розвитку.

   Поза тим, повітряна стихія є геополітичним простором, яка разом із суходолом і морем становить "життєвий простір" (нім. das Lebensraum) людства. На сучасному етапі вона може змінити розподіл сил на світовій арені – гегемоном може стати тá держава, яка максимально ефективно використовує повітряний простір для військово-політичного розширення, контролю території та отримання матеріальної користі від його експлуатації.

За матеріалами "Світовиду"

Американські медіаресурси насаджують аморальні "норми"

Те, що зась Дональду Трампу і його прибічникам, можна Демократичній партії США та ліволіберальним інформаційним смітникам. Якщо ви досі не зрозуміли, то останні події довкола "кризи американської демократії" (включно зі свободою слова в Internet) свідчать про реалізацію найжахливішого сценарію на основі повісті-антиутопії "1984". Спершу тим, хто сповідує традиційні цінності закривають рота шляхом видалення сторінок у соціальних мережах, потім через залишені доступні форми передачі інформації насаджують мультикультурну пропаганду.

   Найвпливовіший надавач медійних послуг і продюсерська компанія "Netflix" взялася легалізувати порнографічну індустрію. Торік на хвилі протестного руху "Black lives matter" творча команда корпорації запустила специфічний кількасерійний проєкт під назвою "Blacked". Як з'ясувалося, його сюжет розповідає про "принади" та "переваги" залученості молодих білих жінок у порнофільмах виключно зі старшими від себе чорними чоловіками на прикладі реальних акторів.

   Прикметно, що офіційний сайт "Netflix" старанно приховує цю інформацію. Треба неабияк постаратися, аби знайти відповідний матеріал із позначкою "18+". І не дарма, адже власники та керівники позиціюють корпорацію не тільки як передову стрімінґову платформу, але й місце сімейного дозвілля (це ж вам не "PornHub", все-таки).

   Найцікавіше у цій ситуації те, що "креативні" директори вважають проєкт "Blacked" новим розважальним шоу без жодного підтексту. Фактично, під виглядом "відвертих розмов" порноакторів про свою "нелегку роботу" глядачів закликають не соромитися аморальності, пишатися своїми сексуальними збоченнями й стимулювати смерть розрізнених рас і національностей через їхнє змішання.

   Закон для подібних монополістів ринку, як відомо, не писаний. Позаяк тепер боронити "цінності", пропаговані "Netflix" та іншими подібними інфосмітниками, буде команда новообраного президента США Джозефа Байдена, котрий попри своє католицтво радо ллє воду на млин гомодиктатури. А між тим, не забуваймо, що Бог таки відвернувся від Америки й більше не захищатиме її населення своїм провидінням.

Автор — Ревуч Січовий

Бог відвернувся від Америки

Консервативно налаштовані люди можуть скільки завгодно нити в інтернеті, що Демократична партія США незаконно втручається у вибори (що, звичайно, є правдою). Однак це не скасовує простого факту: Дональд Трамп стрімко втратив 6% білого чоловічого електорату, основного кістяка Республіканської партії на цих виборах. Що зробив 45-й американський президент, аби покращити життя усім своїм громадянам, та зокрема своїм основним виборцям?

   Правильно, нічого, бо реальні доходи більшості населення стагнують або падають. Нафтова криза та некерована глобалізація зробили мільйони людей безробітними — так званий "індустріальний пояс" Америки тепер краще іменувати "іржавим". У США зростає нерівність, зникає середній клас, деградує середня освіта (американські школярі у світовому рейтингу з математики на 37 місті, тоді як польські на 10, а російські на 30), збільшується кількість тих, хто вкорочує собі життя через пристрасть до спиртних напоїв і наркотиків.

   Чи змінив пан Трамп ці ганебні тенденції в країні? Як бачимо, ні. Навпаки, в останній рік свого президентства він пришвидшив поляризацію суспільства, що спричинило зростання політичного насилля в країні, до чого додалися наслідки від коронавірусної пандемії.

   Тож чи варто нарікати на те, що ліберальний демократ Джо Байден використав поточну ситуацію на свою користь і впевнено йде до перемоги у Білий дім?! Адже навіть реформа його конкурента зі зменшення податків і регуляцій не призвела до збільшення інвестицій від приватних компаній: вони просто використали вільні гроші для викупу своїх акцій. Тепер Америка матиме зовсім інше обличчя, іншу роль, ніж дотепер.

   Звісно, в останні роки США втратили позицію міжнародного арбітра (жандарма глобального правопорядку), бо їх перенаситили власні величезні соціально-економічні та політичні проблеми. Десятиліттями усталенні там державі інституції тріщать по швах, а так званий "deep state" фактично розколотий, перебуваючи у пошуку нового ідеалу. Відтак, можливо, ми спостерігаємо присмерк старої Америки, від якої відвернувся навіть Господь.

За матеріалами "Гуляй Поля"

Рузвельтівський "Новий курс" нам всім у поміч

Замість пошуків реформаторів і файних ґазд владі України слід зазирнути у минуле, щоби побачити як з подібними до сучасної кризи справлялися уряди заможних нині країн Заходу, скажімо США. Нічого не треба вигадувати, все давно за нас зробили спритні до підприємництва американці: беремо "Новий курс" (англ. New Deal) Франкліна Делано-Рузвельта — і вперед. А запрошення чи завезення до нас іноземних і дорогих фахівців, як і не українських футболістів, лише демонструє нашу нездатність подолати кризу власними руками.
   Ті, хто з історією на "ти" добре знають, що на початку 1930-х рр. США довелося зіткнутися з масштабним економічним колапсом, що призвів до спаду виробництва, інфляції, масового безробіття, краху фондового ринку і банківської системи. Влада, яку по виборах 1932-го р. очолив президент Ф. Делано-Рузвельт, мала застосувати рішучі заходи, спрямовані на відновлення економіки країни з досягненням докризового рівня розвитку. Лідер США пішов на такі дії — проведена у 1933-1936 рр. політика містила комплекс реформ, спрямованих на відновлення різних сфер народного господарства.
   Підвалиною американського соціально-економічного відновлення слугувала загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей авторства Джона-Мейнарда Кейнса. Її головна теза — необхідність стимулювання сукупного попиту населення за допомогою розширення обсягу державних інвестицій. Втручання державних органів в економіку (особливо у діяльність монополістів й так би мовити олігархічних підприємств) і регулювання процесів, які відбуваються всередині неї, мали забезпечити американцям відновлення загальної зайнятості та стимулювати подальший розвиток країни у цілому.
   Ті, хто побачить у цьому марксизм-лєнінізм-маоїзм, нехай запропонує свій план порятунку! До слова Беніто Муссоліні та Адольф Гітлер, попри свою приналежність до правого табору, у практичній площині все ж іноді користали з лівого. Вони ж-бо, як і Ф. Делано-Рузвельт, також жорстко регулювали діяльність великих корпорацій, обмежували можливість здійснення їхніх дій із метою запобігання монополій, контролювали банківську систему країни й витрачали значний обсяг державних коштів з метою підтримки малозабезпечених верств населення (але, якщо американська влада роздавала долару усім, хто цього потребував, то італійська і німецька лише тим, хто відповідав тогочасній панівній ідеологічній доктрині).
   Чи варто згадувати, що результатом здійснення інвестиційних вкладень з боку уряду США у межах політики "Нового курсу" за державні кошти було побудовано значну кількість об'єктів інфраструктури: 480 аеропортів, 78 тисяч мостів, 780 лікарень, 572 тисяч миль автошляхів, понад 15 тисяч шкіл. Рузвельтівські реформи торкнулися практично кожної сфери господарювання й були спрямовані на усунення наявних проблем, що заважають сталому розвитку країни (девальвація національної валюти, стимулювання дрібних і середніх селянських господарств, забезпечення державного страхування вкладів тощо). Відтак на тлі нової економічної кризи та світової пандемії COVID-19 знову набули актуальності питання про необхідність втручання держави в економіку, але ж ми знаємо, що за теперішньої влади про це годі й мріяти, бо олігархічна система в Україні не дозволить віддати себе на поталу справжнім реформаторам, а не профанам, які у нас були в уряді останні 30 років.

Автор — Денис Ковальов

Розвал РФ відкладається через небажання Заходу

Падіння цін на викопне пальне під час світової коронавірусної пандемії не привід для радісних очікувань скорішого розвалу Московського державного утворення. Кремлівська влада сама по собі не хоче, аби так довго вимурована нею країна під назвою РФ пішла у небуття за прикладом СССР. Цікаво, що подібну думку мають і українські західні партнери — США та ЄС — для яких самоліквідація Московії буде означати перебудову всієї геополітичної стратегії, напрацьованої за останні десятиліття.
   Чи варто згадувати, що найбільший і найгрізніший військово-політичний блок на планеті — NATO — улітку 2019 р. своїм програмним документом визнав своїм головним супротивником комуністичний Китай (тобто КНР). Що ж стосується РФ, то Північноатлантичний альянс визнає за нею роль суб'єкта світової політики, й дає розуміти, що в імовірному цивілізаційному конфлікті Захід-Схід не був би проти кремлівської помочі. То про який занепад Московії наразі може йти мова, хіба що у головах ура-патріотів, які не спромоглися навіть пройти в український парламент, не те, щоб розвалити країну-агресора.
   Судячи з останніх переговорів на нафтовому ринку, Вашингтону, Брюсселю і навіть Ріяду вигідно зберігати централізоване управління просторим євразійським тереном у лабетах Кремля. Адже до всього агресивна Московія, що спровокувала не один локальний конфлікт після розвалу СССР, може опинитися у таборі потенційних противників США і ЄС, яким буде тяжко побороти її разом із КНР, чиї людські ресурси спільно перевершують західні у кількасот мільйонів. Не забуваймо, що серед країн-учасниць NATO є й такі, які закрили очі на московсько-українську війну та анексію Криму (це про німців, італійців і французів), яким точно не хочеться мати неподалік свого дому, скажімо 25 чи 50 державних утворень із ядерними боєголовками.
   Як не стане В. Путіна, в РФ знайдуть іншого деспота, якого узгодять із Заходом, аби й надалі продовжувати наявну кремлівську політику, як всередині, так і зовні. І тут ми не можемо оминути історичні паралелі. Після повалення царату у 1917 р. уряди країн Антанти, замість того, щоби підтримувати національно-визвольні рухи пригноблених народів (всіх — окрім чомусь поляків), вирішили надати фінансову, технічну і гуманітарну поміч московським монархістам з-поміж прихильників "єдінай і нєділімай імпєріі", яку у найгірших проявах відтворили їхні запеклі вороги — більшовики.

   Але непорушна зовні монолітність Московського державного утворення все ж має свої хиби, через наявну подобу на тоталітарну систему. Чи варто нагадувати, як всього лишень за кілька днів із мапи світу щезли колись могутні соціалістичні режими багатонаціональної Югославії та СССР, яких Захід з усіх сил прагнув лишити на плаву заради уявної біполярності й залякування власних громадян "загрозою зі Сходу" (тепер це місце посіли КНР, Венесуела і КНДР). Тому українці, білоруси, кримські татари, чеченці та інші мають гуртуватися у власний блок (скажімо — Балто-Чорноморський союз), аби сприяти занепаду РФ своїми силами, оскільки ніхто крім нас не здолає цю "тюрму народів".

За матеріалами "Facebook"

Вогняна помста природи за зміну клімату

Наш дім — планета Земля зазнає незворотних змін. Наслідки промислової революції не вдалося подолати, а тому природа починає мститися людям за нанесені ними збитки. Середньодобова температура вже досягла критичної позначки, чим сприяла зміні традиційного розташування природних зон, зокрема в Європі та Україні.
   Днями територією Полтавської області пройшов справжній вогняний смерч. Атмосферне явище, утворене розрізненими осередками пожеж на відкритій території, що можна бачити раз на рік у посушливому американському штаті Оклагома вже не є аномалією для українського степу. Як виявилося, причиною природної стихії стала людська недбалість — фермери запалили землю з метою знищення сухостою, який до того був оброблений хімікатами.
   Ймовірно саме так humanum elementum, а не якесь танення льодовиків і рух літосферних плит, невдовзі прискорить природну катастрофу планетарного масштабу! Варто наголосити, що для степової України — від Білгорода-Дністровського до Ізюма і Старобільська спостерігати мандрівні вихори з диму, пилу, а іноді ще й вогню невдовзі стане нормою. Так само, як для мешканців Оклагоми чи Канзасу.
   Варто наголосити, що попри війну і останні політичні баталії в Україні тема зміни клімату є доволі актуальною як і для решти землян. Так, захист довкілля не чужий тим, кого хвилює майбутнє завтрашніх поколінь. Але природа, яку пихаті та зажерливі люди прагнули підкорити, вирубуючи ліси, переорюючи степи, висушуючи болота, розпочала власну війну з видом homo sapiens.
   Не слід сподіватись, що подібні вогняні чи просто смерчі кудись зникнуть самі по собі — аж ніяк. Для України зміни клімату невідворотні! Існує ймовірність, що Південь поступово зі степової зони перетворюватиметься на напівпустелю, подібно терен Сходу і Центру ставатиме посушливим степом, а Північ і Захід у разі продовження нищення лісів втратять будь-яку привабливість для проживання, що тягне за собою відповідні катастрофічні природні наслідки.

Автор — Денис Ковальов

Простір останньої людини

Сучасне місто — простір кіберпанку й основний форпост західної цивілізації. Її відмінність — сміття. Культури минулого виробляли цінності вищого порядку: античне мистецтво і поезія, римське право і державний лад, середньовічна теологія і куртуазна любов.
   Цивілізації минулого являли собою апофеоз культури. Вони передрікали подальше в'янення колишніх цінностей. Апокаліпсис настане саме через відхід людства від них як таких, а сенсом другого пришестя стане усвідомлення руїни.
   Сучасне місто знищує окремо взятої людини, перетворюючи на придаток до техніки. Людина перестає бути самоцінністю, перестає бути маніфестацією сакрального і стає гвинтиком механічного монстра. Само по собі місто є брудним місцем, його задоволення — часто порочні, його професії — під корінь збиткові, його спосіб життя — неприязний...
   Настав час останньої людини та її похмурого царства — мегаполісу. Класичний noir описує місто, як дощове, похмуре і брудне місце скотів і виродків. Міський пейзаж переповненого людьми мегаполісу має естетичні обриси, але етично він приречений, адже немає тих соціальних інститутів, які давали б людям категоричний імператив і стежили за його виконанням.
   Час, прожитий у місті, залишає особливий відбиток на тілі окремо взятої людини у вигляді постійного поспіху. Їжа, сон, любов і навіть праця — все відбувається в божевільному темпі, який вибиває людину з природного сприйняття часу в особливий сомнамбулічний стан. Саме тому єдине надбання міста — порок, задоволення базових потреб і примноження додаткових.
   Сучасне місто вгамує будь-яку необхідність, але залишає за собою право розпоряджатися вашою душею, як Мефістофель, що полонить Фауста. Остання ж людина намагається вхопитися за шлейф норм моралі, і весь час провалюється в порожнечу. Коли Ніцше говорив що "Бог мертвий", він мав на увазі смерть, перш за все соціальних аспектів релігійності, її інститутів, а це — найгірший прояв того, що уособлю собою сучасне міське життя, особливо — у мегаполісі.

За матеріалами "Authentische Existenz"

Американські ліберали "деколонізують" середньовічну історію

Чим ближче дата початку президентської кампанії у США, тим активніше проявляють себе різні лівацькі угруповання. Так, нещодавно у мічиґанському місті Каламазу відбувся щорічний Міжнародний Конґрес дослідників середньовічної історії, метою якого стало "перезавантаження" сучасних поглядів на період так званих "темних віків". Зокрема, учасники зібрання запропонували "викреслити" з навчальних посібників згадку позитивний вплив хрестових походів, Реконкісту і боротьбу з відьомством, адже це "відверта пропаганда сексизму та ісламофобії".
   Свої думки так звані дослідники Середньовіччя аргументували зростанням крайніх правих рухів у США та Європі та частими маршами білих націоналістів вулицями міст, де використовують середньовічні символи (кельтський хрест, щит тамплієрів, тощо). Аби зупинити "викривлене" позиціювання даних символів, було запропоновано передати міністерствам освіти США та Канади підписану учасниками згаданого конґресу петицію щодо "деколонізації" середньовічних досліджень задля протидії "білому расизму". Власне їх не лякає, що наступні покоління будуть вчити історію Середньовіччя переписану на догоду ліволіберальній меншості, головне — усунути білих чоловіків з посібників та обговорення суспільно важливих тем.
   Найголовнішою проблемою сучасних історичних досліджень доби Середньовіччя учасниками конґресу у Каламазу було визначено наукове поєднання романтичного націоналізму ХІХ ст. з інститутом держави як безпосереднім виявом національних прагнень того чи іншого народу. Щоб відкинути цей "ганебний пережиток минулого", було запропоновано акцентувати викладення важливих моментів середньовічної історії на основі толерантних, расово- та ґендерно-нейтральних поглядів не надаючи великої уваги саме білим чоловікам як таким, що здійснили великий внесок у розвиток людства. Таким чином, політизація історичної науки у США досягла чергової критичної позначки, що загрожує викреслити з суспільної свідомості правду про Середньовіччя не скореговане ліволіберальними тлумачами на догоду певним елітам.

За матеріалами "The New York Times"

Людство повертає на шлях деградації

Технологічний прорив останніх 50 років загрожує людству новою хвилею неписемності та розумової відсталості. Так, якби це дивно не звучало, але людство, що стало залежним від інформації та технічних засобів як планшет чи смартфон, втрачає набуті знання, повертаючись до первісного стану. Ми, самі того не знаючи, добровільно стаємо рабами інновацій, які полегшують життя і рівночасно знищують нашу ідентичність.
   Яскравим прикладом вищесказаного слугую випадок із 21-річною мешканкою американського штату Флорида Джессі Тейлор. Вона — "зірка" соціальної мережі Instagram, що заробляла на 113 тис. своїх підписниках, публікуючи власні світлини та відеоролик. Однак нещодавно, за скаргою якогось недоброзичливця, профіль Джессі Тейлор видалений адміністраторами соцмережі, а дівчина втратила свій основний заробіток.
   Щоб якось вплинути на ситуацію, дівчина записала дуже емоційний відеоролик із проханням "небайдужих" підписуватись на її новий профіль, бо вона "не може знайти справжню роботу"! Повнолітня особа, котра має повну середню освіту за американськими мірками (англ. Advanced Placement) просто не здатна взяти себе в руки й розпочати самовдосконалення. Скажімо, почати читати книги, щоб скласти іспити та вступити до університету чи знайти невіртуальну роботу.
   Зазначимо, що у Джессі Тейлор, попри інфантильний матеріалізм, все ж був досвід справжньої праці. У свої 18 років вона була касиром в одному із закладів швидкого харчування корпорації "McDonald's", але це не принесло їй бажаного задоволення і вона обрала інший шлях заробітку. Ця ситуація доволі показова — вона демонструє, що сучасна молодь  (і в Україні, на жаль, теж), народжена у 2000-х рр., не хоче бути корисною собі та суспільству, паразитуючи та вимагаючи гроші для свого існування через Internet в інших.

   Який можна зробити висновок з вищевикладеного? — По-перше, батькам варто приділяти більше уваги своїм дітям незалежно від віку, зменшуючи контакт останніх з ґаджетами; а вчителям прагнути донести знання вихованцям, акцентуючи увагу на їхнє практичне застосування у майбутньому. Ну, а по-друге, людству, що занурилося у блакитні екрани, варто частіше виходити з віртуального світу у справжній, аби не втратити зв'язок із дійсністю, якою б вона не була, а тому — більше книги та природи та менше технологічного (інформаційного) сміття!

За матеріалами "AIN.UA"

Батьки-засновники США під прицілом мультикультуралістів

Не минуло й року з моменту перегляду усталених демократичних цінностей у США і нападу на постать президента Вудро Вільсона, як місцеві ліволіберали обрали собі нову жертву. "Расист і насильник!" – такі написи з'явилися цього тижня на пам'ятнику Томаса Джефферсона.
   Сидяча бронзова статуя третього американського президента встановлена ​​в університеті штату Вірджинія, який він заснував понад 200 років тому, була піддана нарузі. Зауважимо, що нині будь-які монументи видатним американським діячам кінця XVIII – початку ХХ ст. стали місцем для паплюження самого фундаменту свободи слова, такої оспіваної прихильниками мультикультурної рівності.
   Місцева поліція наголошує, що злочин було скоєно невідомими у день 275-ї річниці від народження Томаса Джефферсона (13 квітня). Водночас журналісти видання "The Cavalier Daily" повідомляють, що на постаменті пам'ятника одного з батьків-засновників США червоною фарбою було нанесено ганебний напис – "racist + rapist" (подано мовою оригіналу!). Таким чином, автора Декларації про незалежність Америки намагаються прирівняти до вуличного радикала, навісивши на нього свідомо неправдиві пропагандивні штампи.
   Відомо, що Томас Джефферсон був рабовласником і мав темношкіру наложницю на ім'я Саллі Геммінґс. Цілком законна на той час праця рабів використовувалася не тільки на плантаціях одного з батьків-засновників США, але й під час будівництва заснованого ним Університету Вірджинії. Хоч відповідно до тексту Декларації незалежності США усі люди та створені рівними, це не завадило її автору бути власником не одного десятка чорношкірих рабів. Однак, як би це дивно не звучало, перебуваючи на президентській посаді впродовж 1801-1809 рр. Томас Джефферсон заборонив ввезення в США нових рабів. І саме за це наступні покоління вважають його одним з найвидатніших державних діячів в американській історії. Тож не дивно, що обличчя Томаса Джефферсона прикрашає гору Рашмор поряд із зображеннями Джорджа Вашинґтона, Авраама Лінкольна і Теодора Рузвельта.

   Що хочеться додати на останок? – Як можна спостерігати, в останні роки у США набирає обертів рух за перегляд історичної спадщини, який не обмежений дискусійними діячами Конфедерації. Прихильники мультикультурної рівності, прогнозовано, після розправи над монументами Джефферсону Девісу і Роберту Лі, почали здійснювати напади на батьків-засновників США, у першу чергу Томаса Джефферсона. Для тих, хто керується утопічними ідеями лівого спрямування, наразі вже немає значення, чи була окремо взята історична постать німецьким нацистом, італійським фашистом чи американським демократом, головне, що вона не була прибічником толерантності та мультикультурної асиміляції. На сьогодні вже не має сумнівів, що після розправи над власною історією американські ліваки почнуть наступ на  релігію та свободу слова, здійснивши негативні докорінні зміни в суспільстві за орвеллівським зразком.

Автор – Денис Ковальов

Скляні бджоли стали реальністю?

Пророцтва геніальних антиутопістів ХХ-го століття збуваються зі швидкістю, яка лякає. "Чудесний новий світ" вривається у наші життя перетворюючи красу світу на контрольовану вздовж і впоперек штучну техносферу. Точність пророцтв іноді лякає. Дійшло вже і до передбачених Ернстом Юнґером штучних бджіл!
   Як відомо, останнім часом у світі спостерігається масова загибель бджіл, передовсім через "синдром раптового покидання колоній" – тобто робочі особини просто летять геть з вулика і не повертаються (ймовірно, здихають). Серед визнаних причин проблеми – надмірне використання хімікатів (пестицидів, гербіцидів, фунгіцидів, тощо). Серед не зовсім визнаних – активна поява ГМО-культур та вплив електромагнітного випромінювання, спричинене появою мобільного зв'язку. Останні дві причини визнаються не охоче зі зрозумілої причини, ніхто не хоче втратити перспективні мільярдні прибутки.
   Однак навіть проблеми пекельної хімізації сільського господарства цілком достатньо. Волання проплачених гуманістів про те, що хімія рятує планету від голоду лишаються дещо лицемірними. Адже бджоли запилюють третину сільськогосподарських культур, які споживають люди, а тому "зелена революція" (як і більшість інших розрекламованих дарунків проґресу) створює ще більше проблем, аніж вирішує (принцип контрпродуктивності). Проблема з бджолами найбільша e таких країнах, як США (через відсутність регуляцій, оскільки "права бізнесу" понад усе) і КНР (через відсутність регуляцій тому, що китайці – це люди-біороботи).
   Який вихід знайшли капіталісти? Зменшити використання хімікатів? – Ну звісно, що ні. Вони почали розробляти штучних бджіл-дронів. За це взялись вчені Гарвардського університету спільно з американським гігантом роздрібної торгівлі "Walmart", який виходить на ринок виробництва харчів (радше харчозамінників для людей). Штучні бджоли надаються до віддаленого контролю, літають, плавають, чіпляються до різної поверхні та здатні визначати "шкідливих комах". Не відомо, правда, чи вміють жалити. Загалом все виглядає так, як змалював у своїй повісті Ернст Юнґер.
   Тому одразу зрозуміло, що про продукти бджільництва, які настільки корисні людям, та про запилення квітів і рослин мова не йде взагалі. Адже навіщо сучасним людям-біороботам мед і красиві живі квіти? – Головне ж бо, заробіток капіталістам, а про здоров'я подбає корпорація "Bayer". Як бачимо, проґрес швидко досягає своєї мети – перетворення світу у сіру промислову буденність, де усе живе буде замінено технічними "новаціями" та роботами. 

За матеріалами "Зентропа Україна"

Свобода, яку вони втратили

Різношерста молодь збивається у купки, радісно стукає у барабани та вигукує вульгарні гасла про свободу, рівність і ще трохи про свободу. Нікому не цікаво, що було раніше, як працює цей світ і навіщо люди з'явилися тільки двох статей. Всі гуманітарні науки сучасності (соціологія, філософія, психологія) крутяться навколо сподівань цих хлопців. Вчені роблять все, що в їх силах, аби максимально звільнити розум і звичаї мілленіалів.
   Для здійснення всіх своїх задумів у молодих і прогресивних інтелектуалів є все необхідне. По-перше, це товстелезний фоліант з роздумами Зіґмунда Фройда для звільнення потаємних бажань. По-друге, трішечки Герберта Маркузе для виходу з-під гніту капіталу. Ну і, по-третє, ще зовсім трохи Жана-Поля Сартра для вирішення екзистенційних рівнянь. Коли ж євроінтегровані й толерантні юнаки з плакатами у руках виходять з вимогами надати їм повну свободу, вони не до кінця розуміють, що їм не витримати всього тягаря цієї свободи. Не дарма Жан-Поль Сартр писав, що свобода – це ще той вантаж, з яким потрібно вміти впоратися.
   Але все ж, кожен є вільним у міру свого внутрішнього стану. Хтось може мати всілякі матеріальні блага, повноту життєвих умов і можливість робити все, але при цьому не вміти розпоряджатися тим, що має. Іншому це все не буде дано, але маючи найменші можливості для маневру ця людина сповна насолодитися можливостями наданими долею.
   Ліберали стверджують, що головною цінністю та основоположною важливістю є людська особистість і права людини! Свобода особистості це те, що західний спосіб життя диктує всьому світу за допомогою всіляких важелів впливу: від абстрактно-культурних до конкретно-фінансових під гаслом – «Ви ще не вільні? Тоді ми йдемо до вас!». Бути вільним у їхньому розумінні означає мати доступ до необмеженого споживання й задоволення всіх бажань. Хочеш змінити стать? – Будь ласка. Вирішив стати маленькою дівчинкою у свої сорок? – Відмінно! Перелік всіляких сценаріїв розвитку повно, але суть одна – задоволення усіх бажань девіантних індивідів. У їхньому розумінні це і є "свобода".
   Давайте правильно поставимо питання: свобода "для чого" або "від чого"? – Свобода від патріархальних цінностей, які заганяють проґресивну спільноту в темряву століть; свобода від ґендерних стереотипів, які нав'язують неусвідомлені батьки своїм дітям; у кінець кінцем свобода від поліцейської держави; і так далі. Люди, яким не властива внутрішня свобода, шукають і намагаються звинувачують батьків, вчителів і злих бандитів в однакових куртках у тому, що вони відібрали у них мрію. Так вона, сучасна свобода: ні обмежень, ні норм, ні правил...

За матеріалами "Renovazio"

Пограбування як специфічний хист

Розповідають, як колись, у далекій американській провінції, грабіжники зайшли в банк... Один з них вигукнув на вході: «Не рухатись! Гроші належать банку, а життя належить вам!». Всі присутні стрімголов лягли на підлогу. Це приклад того, як термін змінює сприйняття світу!
   Одна жінка провокативно лягла на стіл, але грабіжник сказав їй: «Це пограбування, а не згвалтування. Ведіть себе відповідно!». Це приклад того, як повинен вести себе професіонал — концентруватися на цілі.
   У процесі втечі з місця пограбування, наймолодший з грабіжників (з академічним ступенем) сказав самому старому, який ледь закінчив початкову школу: «Гей, старий, може порахуємо, скільки ми взяли?». Старий відповів сердито: «Не будь дурнем, тут дуже багато грошей, щоб їх перераховувати. Почекаємо, поки оголосять у новинах, скільки банк втратив». Це називається досвід — на сьогоднішній день досвід важливіше академічного ступеню.
   Після того, як грабіжники зникли, директор банку сказав бухгалтеру, щоб той подзвонив в поліцію. Бухгалтер відповів: «Стривай, давай спочатку додамо до вкраденої сумі ті 5 млн. доларів, які ми викрали минулого місяця і скажемо, що їх теж вкрали». Це називається — використовувати будь-яку можливість.
   Назавтра в новинах оголосили, що банк було пограбований на суму 100 млн. доларів. Грабіжники перерахували здобич, але нарахували всього 20 млн. доларів. Вони почали бурчати: «Ми ризикували життям за нещасних 20 млн. доларів, у той час, як банківська начальство вкрало 80 млн. доларів не моргнувши оком. Напевно краще вивчати, як працює система, замість того, щоб бути простим грабіжником». Це називається — знання — сила!
   Директор банку був дуже задоволений, а особливо тим, що його втрати на біржі були замасковані пограбуванням. Це називається — не боятися ризику. Дай людині пістолет, і він зможе пограбувати банк. Дай людині банк, і він зможе пограбувати всіх.

Автор — Сергій Чаплигін

Вудро Вільсон – расист посмертно?

Дива сучасного ліберального мислення... Власне, саме таким реченням можна лаконічно змалювати те, що нині відбувається в заокеанській країні, якою ніби керує ультраконсерватор. Проте на жаль, згідно з чинним законодавством і тернистій демократичній системі, президент не в змозі самостійно керувати США без згоди більшості у двопалатному Конґресі (Сенат і Палата представників). І саме цим фактом чудово користуються зазомбовані апологети тотальної рівності та мультикультуралізму, які готові звинуватити у расизмі, ксенофобії та шовінізмі того, хто колись навпаки відстоював права всіх людей та право націй на самовизначення. Мова йде про 28-го Президента США Томаса-Вудро Вільсона.

   Нещодавно з ініціативою перегляду проблеми старих демократичних символів єдиним фронтом виступили викладачі та студенти поважного американського вишу з Нью-Джерсі. Принстонський університет, одним зі студентів упродовж 1875-1879 рр. якого був Вудро Вільсон, нині хоче здихатися будь-якого зв'язку зі своїм випускником, адже той не тільки був сином вояка-конфедерата, а мав "неприпустимі" погляди щодо афроамериканців. Зауважимо, що це вже не вперше! Одним з речників цієї недолугої ініціативи стала Марґарет Макміллан, історик Оксфордського університету, яка викладає у Принстоні та захищає уявну рівність для всіх знедолених американців. Вона виступила з публічною заявою у ЗМІ, наголосивши на тому, що Вудро Вільсон був расистом і тут не може бути жодних сумнівів.
   Тут необхідно зазначити, що ця антирасистська істерія є прогнозованим наслідком політики де-патріотизації у південних штатах, де охоплена агонією маса лівих і чорних екстремістів за потуранням місцевої влади безбожно руйнували могили та меморіали видатним діячам-конфедератам часів американської Громадянської війни 1861-1865 рр. Не буде зайвим додати, що захисників історичної спадщини США прихильники так званої рівності піддавали суспільній деструкції та громадському осуду, як на велелюдних акціях і у соціальних мережах, так і через ЗМІ. Нині ж настала черга тих, хто стояв у джерел сучасного американського лібералізму: Вудро Вільсон, так би мовити, став першим серед рівних.
   Крім того, речники ініціативи Принстонського університету, цитуючи свідомо фальсифіковані історичні статті, змушують повірити громадськість у те, що проголосивши расову рівність, президент-демократ Вудро Вільсон все ж лишився реакціонером. Як і будь-який представник ліволіберального табору Марґарет Макміллан не змогла привести хоч якісь документальні докази на захист своїх слів. Навпаки, користуючись підтримкою студентства, вона на весь голос заявила, що 28-й Президент США підтримував політику сегрегації федеральної адміністрації та оточив себе виключно "білими супрематистами". Було також зазначено, що не можна виправдовувати Вудро Вільсона тільки тим, що він був людиною свого часу, членом Демократичної партії, одним із засновників Ліги Нації (попередниці ООН) і сприяв Версальському та Вашингтонському мирним угодам, адже його політична позиція відбивала основні тези расової сегрегації, що "ніби шрам вирізана на серце американської нації".

   Який висновок можна зробити з цієї ситуації? – По-перше, прибічники мультикультурної рівності почали переглядати історію, досягши межі: вони відкинули загальновідомі факти про расизм, фашизм і нацизм, заплямувавши героїчну спадщину часів Громадянської війни у США, і тепер проводять ревізію серед своїх ідейних попередників – демократів і лібералів. По-друге, "визнання помилок" Вудро Вільсона у політиці відносно афроамериканців є доволі показовим, адже може стати важливою віхою у подальшому наступі ліволіберлів на історію, релігію та свободу слова; таким чином вони намацують ґрунт для здійснення своїх докорінних змін в американському суспільстві. Ну і, по-третє, замість того, аби бути чесними з власною історією, примирившись з недоліками минулого, сучасні ревізіоністи з табору захисників всюдисущої рівності відверто нехтують здобутками попередників, зокрема Вудро Вільсона, забуваючи про ту роль, яку вони відіграли в міжнародній дипломатії та вітчизняній політиці.

Автор – Денис Ковальов

Наша Америка

У ставленні до США існують 2 крайнощі – примітивна ненависть і сліпа любов. Або американці у всьому винні, або американців треба запросити очолити власний уряд. Америка нині – це найсильніша держава світу, і так чи інакше, вона впливає на кожного з нас. Саме тому для нас, націоналістів, важливо розуміти поточний стан речей в США і як це впливатиме на нас... Сьогодні ми її детально розповімо про дві різні Америки – глобалістичну та патріотичну!

   Глобалізм – це не поширення зв’язків між різними культурами, як про це навчають у вишах, бо загалом ми не значно більше знаємо про культуру якихось індусів, аніж наші предки знали 100 років тому. Це не купівля-продаж товарів в далеких народів, бо цим теж займалися тисячоліттями. Глобалізм – це пропаганда расового змішування. Це мульти-культуралізм. Це фемінізм! Це ґендер! Це кар'єризм! Це споживацтво! Це розпродаж економіки торгашам! Це культура світських хронік замість національної культури! Це знищення довкілля! Це толерантність! Це ґей-паради та одностатеві шлюби! Це знищення сімей та child-free як ідеал! Це забувати свою історію! Це космополітизм!.. Точніше, це тотальне нав’язування цих цінностей. Адже це нав’язування іде фактично у всіх країнах світу – і особливо в країнах, заселених корінними народами Європи.
   Можна сказати, що для глобаліста весь світ – це просто один, великий, толерантний ринок без кордонів, рас, націй, статей, цінностей, мрій, та емоцій. Все на світі – товар, який купується і продається, від дружби до землі. Америка нині – це центр і столиця глобалізму! Це щось таке, як СССР для комунізму. Теоретично, глобалізм існував би без Америки, але лише в дуже маргінальних середовищах.
   Глобалісти взяли США під свій контроль, і тепер активно її силу використовують для нав'язування всьому світу своїх ідей. Це вони роблять за допомогою контролю над американськими ЗМІ і найбагатших "американських" олігархів: Рокфеллерів, Ротшильдів, та Соросів та їм подібних, які купують того, кого треба. Девід Рокфеллер, який нещодавно відійшов до своїх родичів у Пекло – це мабуть найцікавіший випадок, який прекрасно ілюструє всю суть глобалізму. Він – архітектор тієї глобалістичної Америки, яка знищила патріотичні США зразка 1930-х рр. Він походив з багатої єврейської династії, яка заробила свої статки за допомогою фінансових махінацій. Його ставленики нині контролюють більшість американських ЗМІ, і також федеральну резервну систему – по-суті фінансову систему США. На нараді Білдерберзського Клубу – щорічному зібранні тих же глобалістів – він зазначив: «Марш до єдиного світового уряду вже готовий, за що я вдячний ЗМІ! Наднаціональний суверенітет світових банкірів значно краще національного права на самовизначення, яке практикувалося в попередні століття. Ми майже досягли єдиного світового уряду – нам всього потрібна дуже велика катастрофа, і всі з радістю зустрінуть світовий уряд. Дехто підозрює нас у змові проти США та її національного суверенітету, і звинувачують нас в у тому, що ми хочемо побудувати єдиний світовий уряд. Так, ми в цьому винні! І я пишаюся цим».
   Все б нічого, тільки саме на честь цього ідеолога глобалізму названо цілий квартал в самому центрі Нью-Йорка – фінансової столиці навіть не країни, а всього світу! І тут настає головний момент: програють від глобалізму не лише умовні українці чи поляки. Так само програють американці – ті, які будували Америку, скажімо умовний Джон Сміт з Техасу чи Теодор Гаррісон з Вірджинії. Їхні цінності знищуються! Їхні робочі місця віддають мігрантам! Їхні заводи капіталісти закривають і створюють заново в Мексиці! Їм нав’язують відвертих дегенаратів в якості героїв і розповідають, що будували США расисти, яким не можна довіряти!
   Проте нещодавно цій глобалістичній істерії постав кінець. Дональд Трамп перший відомий політичний діяч в історії США, який публічно виступив проти глобалізму. Під час виборчої кампанії в Америці, глобалісти були однозначно на боці його суперника – Гіларі Клінтон. Про це свідчить майже тотальна підтримка пані Клінтон збоку олігархічного лоббі та найбільших ЗМІ. Попри всі спроби зайняти крісло в Білому Домі, вони зазнали поразки. Це свідчить про те, що в самому центрі глобалізму, відбувається щось схоже на те, що відбувалося в СССР всередині 1980-х. Фактично, в США йде повстання пригноблених – повстання чесних та гордих білих американців, які вперше отримали кандидата, який говорить від їх імені. Головна перевага містера Трампа в тому, що він сам мільярдер, завдяки своєму батькові, який створив будівельну фірму, яка з часом переросла в сильного гравця на ринку нерухомості. Його не купиш!
   Коли націоналісти критикують капіталістів та олігархів, дехто помилково думає, що ми проти багатства як такого. Мовляв – мільйонер означає ворог! Це не зовсім так... Ми проти того багатства, яке здобувалося несправедливим чином – скажімо за допомогою фінансових маніпуляцій як у випадку Рокфеллерів або Соросів, за допомогою прихватизації як в Україні.

   На жаль, глобалістичною Америкою керують значно розумніші люди за тих, які керували комуністичним СССР. Тому посада президента в США не дозволяє змінювати систему на пряму. Скажімо, Дональд Трамп майже півроку намагається видати простий наказ з обмеження імміграції – але судова система країни, як і Конґрес забороняють йому це робити. Тим не менше, дуже вузькі важелі впливу це таки дає. В першу чергу тому, що це дозволяє обходити інформаційну блокаду головних ЗМІ. Містер Трамп вперше в історії дав доступ до прес-конференцій Білого Дому – тобто час в ефірі перед 300 млн. американцями! – ряду відверто націоналістичним ресурсам, які регулярно розповідають про злочини глобалістів проти США. Крім цього, 45-й американський президент виступає проти безкінечних війн за участю США закордоном з метою поширення "демократії". Це може здатись лише краплею в морі, але насправді це величезні кроки на шляху повернення Америки до мрії її білих творців-колоністів. Без постійних війн і знищення нетолерантних іноземних режимів, глобалізм перестане розширюватися і з'являться альтернативи. Без тотального контролю над наративом, глобалісти впадуть – рівно як і без такого контролю впали комуністи у 1980-х рр. Чи впадуть глобалісти теж покаже лише час, але зараз хоча б маленька надія є...
   Позитивні зміни в США змінять весь світ, і тому це має нас цікавити! Наша Америка – це американська Америка, яка повстає проти глобалістичної Америки! Чи буде це повстання успішним покаже лише час... Тож давайте дружно скажемо вголос: «God bless America and death to globalism!».

За матеріалами "Zentropa-Україна"